Ви теж це відчуваєте, правда? Повітря вже не таке гостре й колюче, небо стає щодня яснішим, а сутінки приховують якісь солодкі таємниці. І вже не так тривожно повертатися ввечері додому через парк. Це наближається березень.

А ми з хлопцями продовжуємо знайомитися з творчістю сучасних художників. Учора побували на відкритті виставки українських імпресіоністів під назвою "Пробудження". Їхні полотна концептуально об'єднали мотиви й настрої ранньої весни, свіжості почуттів і гармонії. У новій експозиції представлено близько сотні картин, серед них зустрічаються роботи і таких зірок, як Олександр Ройтбурд.

Особливістю вечора став концерт класичної музики, на якому десятикласники вперше почули Скрябіна (того, що Олександр Миколайович) і живий оперний спів. Як влучно сказала ведуча, "після відвідування галереї люди виходять звідти кращими". Бачу по своїх учнях, що так і є.

Сергій Шкабара.

Цими днями так багато снігу - свіжого, іскристого, блискучого, мерехтливого, гострого, лапатого, чистого... І смачного теж :) Дітлахи на моїй вулиці бігають із відкритими ротами й задертими до захурделених небес головами й ловлять сніжинки своїми язиками, доки вони ще не впали на брудні хідники. А я думаю про дітей, які ніколи в житті не мали такого щастя - бачити справжній сніг. І що вони можуть насправді знати про нього? Які епітети доберуть, окрім "білий"?

Тому ми з десятикласниками вирішили, що про мистецтво найліпше говорити, споглядаючи його безпосередньо. Атмосфера картинної галереї, музею чи театру мимоволі налаштовує на розмови про вічні цінності й умиротворення. Можливість бачити оригінальні полотна величезних розмірів, ловити всі відтінки й вигини, торкатися матеріалу, із якого зроблені скульптури, чути живу музику віолончелі й голос відомого актора не з динаміків, а зі сцени театру - це безцінно. Коли я був школярем, такої дисципліна як художня культура просто не існувало, тому нам доводилося самотужки й дуже спонтанно дізнаватися про Казимира Малевича - з романів Дереша, про Сальвадора Далі - з біографії фронтмена гурту Korn, про Євгенію Гапчинську - з вітальних листівок. А моїм учням дуже пощастило мешкати в мегаполісі, де мистецтво оточує нас зусібіч, варто лише бути уважним.

Відтак перше заняття з художньої культури ми провели не в ліцейській аудиторії, а в галереї Триптих АРТ, де нині можна переглянути експозицію картин київського художника-монументаліста Олексія Коваля. Його роботи унікальні, адже працює він переважно з емаллю. На картинах Коваля спостережливий відвідувач побачить і могутні східні ріки, й височезні дерева, мости над гірськими проваллями і тибетські пейзажі. Але водночас вони приховують і безліч інших інтерпретацій, тому що виконані у стилі нефігуративного мистецтва, яке відкрите до вільних трактувань. Поміж картин дуже легко й природно пояснювати специфічні мистецькі поняття типу "колаж", "асамбляж" і "абстракціонізм". Гадаю, поєднані з яскравими естетичними враженнями, ці знання відлунюватимуть довше, аніж прочитані в підручнику визначення.